Історична довідка
Історичні відомості
Етимологія назви села Плужне пов’язана з переказами. Назвали поселення в честь коваля, який замість сох і рал виготовляв першим плуги. Жив він біля с. Поліське, але коли епідемія чуми чи холери викосила довколишні села, коваль-плугар втік у густі ліси на північ. Так виникло поселення, назване на честь майстра Плужним.
На території с.Плужне виявлено кам’яні знаряддя праці часів бронзи.
Перша літописна згадка про село відома під датою 1614 року. Пов’язана ця згадка з великою бурею, яка пронеслася над краєм і спричинила значні матеріальні втрати і, навіть, жертви.
Плужне Острозької волості як власність князя Януша Острозького згадується в актах від 1619 року 22 травня про спустошення татарами маєтків князя в Острозькій та Берездівській волостях.
Село Плужне від князів Острозьких перейшло у власність Конецьпольських, потім – Яблонських, а від них куплено графом Тишкевичем.
1703 року в Плужному була збудована дерев’яна церква (згоріла в 2010 році)
В 1923 – 1959 роках Плужне поперемінно було центром Плужненського району в складі Шепетівської округи, потім Вінницької області а з 22 вересня 1937 року Кам’янець-Подільської, яка 16 січня 1954 року була перейменована в Хмельницьку область.
Станом на 1971 рік у Плужному діяв колгосп «Дружба», що займався вирощуванням зернових культур і цукрових буряків, тваринництвом, садівництвом і бджільництвом. Також у селі діяло відділення «Сільгосптехніки», цегельний завод і комбінат комунальних підприємств. Функціонували середня і восьмирічна школи, школа-інтернат санаторного типу, клуб, радіовузол, 2 бібліотеки, краєзнавчий музей, лікарня на 100 ліжок, поліклініка, протитуберкульозний диспансер на 50 ліжок, 2 дитячих садочки, 3 підприємства громадського харчування, 8 крамниць.
Наприкінці 1989-1991 роках у Плужнянській середній школі виникла перша в Ізяславському районі організація Спілкинезалежної української молоді. Тут же виник перший у районі осередок Руху.
З 1991 року Плужне в складі незалежної України.
Станом на 2006 рік припинили свою діяльність основні промислові підприємства села: Плужненський завод кормових антибіотиків, Плужненський цегельний завод і відділення «Сільгосптехніки». Матеріальна база підприємств знищена.
Соціально-економічне обґрунтування
Плужненської сільської об’єднаної територіальної громади
(адміністративний центр - с Плужне)
1. Загальна характеристика
Після включення усіх населених пунктів, згідно перспективного плану (у 2020 р.) до складу громади увійшли наступні населені пункти: с.Антонівка, с.Борисів, с.Велика Радогощ, с.Гаврилівка, с.Дертка, с.Добрин, с.Долоччя, с.Закриничне, с.Кам'янка, с.Кунів, с.Лісна, с.Мала Радогощ, с.Михайлівка, с.М'якоти, с.Нова Гутиська, с.Новосілка, с.Сивір, с. Сториниче, с.Хотень Перший, с.Хотень Другий, с.Шекеринці.
Плужненська територіальна громада об'єднує 4 старостинських округів та центральну садибу з адміністративним центром у селі Плужне. Площа територіальної громади складає 354,7 км. кв. Населення громади складає 6912 мешканців.
Село Велика Радогощ – мальовниче село, у якому знаходиться дерев’яна церква Святого Михайла. Точна дата побудови церкви невідома, проте особливості споруди свідчать що її звели на початку XVIII століття. У першій половині XIX століття був проведений ремонт, в результаті якого стіни усіх трьох зрубів замінили «лисицями», та був прибудований невеликий вхідний притвор, у плані - прямокутний. Розташована церква на невеликому підвищенні.
Інтер’єр оздоблений різьбленням по дереву XVIII століття. Вхід на хори через люк по приставній драбині. Дзвіниця побудована одночасно з церквою та розміщена з південного сходу від неї. Церква відноситься до пам'ятників народної архітектурної школи північного Поділля.
Ще у селі є специфічний навчальний заклад у якому виховують козаків пін назвою Великорадогощанська Січ!
Село Мала Радогощ вперше згадується 1386 року в грамоті, яка підтверджувала права власності князя Острозького на деякі населені пункти, серед котрих і було село Мала Радогощ. В той час село називалось просто Радогощ.
Відомо що у 1648 р. село було знищено козаками Максима Кривоноса. До цього село було у власності шляхтичів Сенют-Радогоських.
У 1800 р. в селі побудували церкву Покрови Пресвятої Богородиці.
Кошти на будівництво дав місцевий селянин Мануїл Мельник. Церква підтримувалась коштами прихожан. Виконана з дерева, фундамент з каменю. Храм занесено до архітектурних пам’яток України.
